ПРАВДИВА ІСТОРІЯ МАРІЇ МАГДАЛИНИ, ОБМОВЛЕНОЇ УЧЕНИЦІ, ЯКА ПЕРШОЮ ПОБАЧИЛА ВОСКРЕСІННЯ
22 липня — день пам’яті рівноапостольної Марії Магдалини, мироносиці.
Марія Магдалина (Магдалина — це не прізвище, це позначало її походження: Марія з Магдали) належала до тих, хто особливо сильно любив Христа і показував це своїм життям. Коли настала година Голгофи, вона була разом із Пресвятою Богородицею та святим Йоаном під Хрестом (Йо 19,25). Вона не втекла зі страху, як інші учні, не зреклася Його, як це зробив Петро, перший Папа, а залишалася з Ним у всі години — від моменту свого навернення до смерті і Воскресіння.
Але майже півтора тисячоліття чесне ім’я Марії Магдалини несправедливо очорнювали. Не маючи точних вказівок та історичних свідчень, вірні не раз поєднували в один образ неназвану грішницю з Лк 7,37, яка обмивала сльозами ноги Ісуса, Марію, з якої Ісус вигнав сім бісів (Лк 8,2), і Марію — сестру Лазаря та Марти (Йо 12,1-8). Певною мірою це зрозуміло, оскільки логічно припустити, що колишню грішницю, яка навернулася, пізнавши Христа і будучи звільненою від злих духів, прийняло до себе гроно тих, хто слідував за Ним. Вона у своїй ревності звільненої та наверненої людини пішла за Ним під хрест і потім прийшла до гробу. Щодо вигнання бісів — так, про це справді не раз згадується у Новому Завіті. А от щодо того, що Марія Магдалина була «блудницею», то такого немає ніде у Святому Письмі. Маєте сумнів щодо цього — перевірте.
У Східній Церкві постать Марії Магдалини віддавна вшановується виключно як одна з жінок-мироносиць. Натомість у Західній Церкві майже півтора тисячоліття образ цієї святої вшановувався як грішниці-блудниці, яка розкаялася.
Першим, хто «обґрунтував» ніби-то блудницький образ святої Марії Магдалини, був Папа св. Григорій Великий (590-604 рр.). Якось він сказав у проповіді: «Щодо тієї, яку Лука називає грішною жінкою, а Йоан називає Марією, то ми віримо, що це та Марія, з якої було вигнано сім бісів, згідно з Марком».
Чому святий Григорій зробив таке ототожнення?
По-перше, уривок про «грішну жінку» в Луки безпосередньо передує опису «Марії, званої Магдалиною, з якої вийшло сім бісів». Очевидно, він узгодив ці два описи — можливо, тому, що жінка, яка помазала Ісуса, описана як «грішниця», а Марія Магдалина була одержима сімома бісами — і для декого це вказує на те, що вона й була тією грішницею.
Другою причиною того, чому Папа Григорій поєднав цих жінок, є місце народження Магдалини. До VI століття біблійне місто Магдала мало репутацію розбещеного й безбожного.
По-третє, Йоан визначає жінку, яка помазала Христа і витерла Його ноги своїм волоссям, як Марію з Витанії, сестру Марти й Лазаря. Святий Григорій, певно, припустив, що дві розповіді про жінку, яка помазала Господа, стосуються однієї події та однієї жінки. Проте ймовірно найважливішою причиною того, що Папа Григорій ототожнив Магдалину з «грішною жінкою», є те, що він надавав перевагу тому способу тлумачення біблійного тексту, який зосереджується на моральних наслідках. Він вважав, що сім бісів, які колись володіли Марією Магдалиною, хоч і були буквальними бісами, також представляли сім смертних гріхів. Під час цієї проповіді Рим переживав голод і лихоліття війни. Тож Папа скористався цією нагодою, щоб заохотити християн покаятися у своїх гріхах.
Це абсолютно незаслужене очорнення святої тривало аж до 1969 року, коли Ватикан офіційно визнав, що ніде в Євангелії немає прямої вказівки на те, що грішницею була саме Марія Магдалина.
3 червня 2016 року Конгрегація Божого Культу опублікувала декрет, згідно з яким, «за особливим бажанням Папи Франциска», спомин святої Марії Магдалини, який раніше був обов’язковим літургійним спомином, підвищується до рівня літургійного свята. Папа прийняв це рішення в контексті Ювілейного року Милосердя, як пояснив секретар Конгрегації, архієпископ Артур Рош: «Щоб показати важливість цієї жінки, яка виявила велику любов до Христа і була так Ним люблена».
«Христос, — сказав архієпископ Рош, — має особливу увагу і милість до цієї жінки, яка виявляє свою любов до Нього, шукаючи Його в саду з болем і стражданнями, зі сльозами смирення». Тому правильно, що літургійне вшанування цієї жінки повинно мати такий же ступінь урочистості, як і вшанування апостолів у загальному римському календарі, і що воно повинно підкреслювати особливу місію цієї жінки, яка є прикладом і зразком для кожної жінки в Церкві».
