Історія
Згромадження Сестер Пресвятої Родини
Заснування Згромадження
1884
У 1884 році в с. Новий Мартинів поблизу Івано-Франківська народилася засновниця Згромадження Сестер Пресвятої Родини c. Тереза (Текля Юзефів). Її батьки не були надто заможними, тому не могли послати дочку до школи.
Після смерті батьків неповнолітньою Теклею заопікувався о. Олександр Дикий, тодішній парох села. З характеристики Митрополичого Ординаріяту від 1917 р. дізнаємося, що о. Олександр «визначається надзвичайною пильністю у виконанні своїх обов’язків, енергією, любов’ю та прив’язаністю до нашої Церкви і народу».
У Жовкві о. Олександр Дикий найняв хатину, уклав правила, а також подбав про благословення Митрополичого Ординаріяту. Незабаром до Теклі Юзефів приєдналися ще три дівчини, дві з яких – Теклі. Оскільки в Жовкві не було умов для існування монастиря, лише маленька хатина, то о. Олександр шукав доброго місця, де можна було б розмістити монастир з новіціятом. Він домовився з о. деканом м. Болехова Теофілом Горникевичем, парохом Гошева, про прийняття до своєї парафії трьох побожних дівчат, «богомольців» із Жовкви.
1910-1911
Cестри переїжджають із Жовкви до с. Гошева. Цю подію сестри молодої генерації вважають датою ЗАСНУВАННЯ ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР ПРЕСВЯТОЇ РОДИНИ. Щодня сестри ходили на Службу Божу та приступали до Святих Таїнств та займалися прикрасою церкви, вчили дівчат співати церковні пісні, обслуговували хворих, приготовляли вмираючих до смерті, працювали в полі.
1913
Митрополичий Ординаріят у м. Львові затвердив назву «Згромадження Сестер Пресвятої Родини» та прийняв Згромадження до своєї дієцезії.
1914
У час війни 1914 р. сестри роз’їхались до своїх родин. Отець Теофіл Горникевич доручає сестрам виконувати обов’язки дяка при парохіяльній церкві в Гошеві, оскільки дяка забрали на війну.
1917
Отець Теофіл Горникевич, парох Гошева, проводить Облечини (о. Олександр Дикий, постійний Настоятель і Візитатор Сестер, у цей час захворів) для перших п’ятьох кандидаток, серед яких була і Текля Юзефів. Через півроку відбуваються Облечини ще трьох кандидаток. Новооблечені вибирають нові імена, які починаються переважно буквою хресного імені.
1918
Помирає о. Олександр Дикий.
1919
Помирає о. Теофіл Горникевич.
Під Опікою оо. Василіян
1920
На Ясну гору до Гошева приїхали оо. Василіяни, тож сестри попросили Митрополичий Ординаріят призначити для них провідником когось з отців Василіян.
1920-1922
Отець Митрофан Міхняк, ЧСВВ – духовний керівник Згромадження. Чотири перші сестри розпочинають новіціят: с. Тереза (Текля Юзефів), с. Марта, с. Тетяна і с. Юстина. Оскільки досі ще не було новіціяту, новооблечені сестри відразу їхали на доми до праці. Отець Митрофан почав писати для сестер Устави, встановив порядок дня. Він докладав усіх старань, щоб піднести Згромадження. Провів вибори Настоятельки.
Розпорядок дня
Уклав о. Олександр Дикий, 1912 р.
- Вставали вранці на голос дзвінка і разом молилися
- Милися
- Одягалися
- Починали молитви: співали тропар і кондак за всяке прошення
- Служба Божа в парохіяльній Церкві
- Снідали
- Духовне читання (30 хв.)
- Вивчали напам’ять великий катехизм
- Виконували різну ручну роботу
- В полудень на голос дзвінка – молитва
- Обід
- Рекреація (30 хв.), бо вдень – мовчання
- Ввечері Акафіст до Ісуса Христа або Матері Божої
- Співали вечірню, але без стихирів
- Вервиця, вечеря і знову півгодинна рекреація
- Повсякденні молитви, різні намірення, співана панахида за померлих, іспит совісті та сон.
Уклав о. Митрофан Міхняк, ЧСВВ, 1920 р.
- 5.00 – сестри вставали
- 5.30 – розважання, молитви
- 7.00 – Служба Божа
- 9.00 – духовне читання
- 12.30 – іспит совісті
- 12.45 – “Ангел Господній”, “Величання”
- Обід, під час якого читання
- Посіщення Найсвятіших Тайн і різні намірення
- 14.00 – іспит совісті
- Рекреація (30 хв.)
- 18.30 – Акафіст до Ісуса Христа або Матері Божої
- Спільна вервиця
- Вечеря, при вечері знову духовне читання
- Посіщення, молитви і півгодинна рекреація
- Два рази в тиждень – церковний спів
- Поза тим – мовчання
- 21.00 – “Ангел Господній”, щоденні молитви
- Іспит совісті, приготування ранішнього розважання, канонічне мовчання, сон.
1921
Рік розквіту Згромадження. Багато дівчат просять прийняти їх у монастир, але їм не було де жити. Тому сестри приймають рішення про будівництво нового будинку.
1922-1925
Отець Софрон Дякович, ЧСВВ – духовний керівник Згромадження. Сестри складають свої перші Обіти на Ясній горі під час Служби Божої.
1926-1929
1929 р. сестри з дітьми у Гошеві після тифу
Отець Климентій Бжуховський, ЧСВВ – духівник Згромадження. Всі сестри, які не мали закінченого новіціяту, завершують його. Приходить багато кандидаток. Отець піклується про добрий вишкіл для сестер, тому скеровує їх на курси вихователів чи медсестер. Він отримав дозвіл на створення каплички всередині монастиря. Саме завдяки старанням о. Климентія 30 липня 1926 р. були потверджені на три роки Устави Згромадження. У цей час Акафісти було замінено на Молебні до Серця Христового і Матері Божої. У понеділок молилися Молебен до св. Йосифа, у четвер до св. Йосафата. Під час духовного проводу о. К. Бжуховського Згромадження зазнало найбільшого розвитку і в цей час були вибудовані організаційні структури Згромадження.
До Гошева приїхали представники влади, НКВД, які провели обшук у домі, а також допитували сестер і вимагали, щоб вони перейшли на православ’я або залишили дім. Сестри категорично відмовились зректися своєї віри. Настоятелька відпустила більшість сестер, бо розуміла небезпеку, яка на них чекала. Після обшуку в Гошеві залишилось лише п’ять сестер: с. Андрея, с. Єремія, с. Марта, с. Ювеналія, с. Веньямина. З цього часу в сестер дуже часто проводили обшуки, до них навідувались представники НКВД.
Над формуванням молодого Згромадження старалися: 1929-1932 рр. – о. Николай Лиско, ЧСВВ, який щомісяця провадив конференції, а щороку – реколекції, з 1932 р. – о. Ігнатій Тисовський, ЧСВВ, з 1936 р. – о. Матей Шепітка, ЧСВВ, з 1942 р. – о. Макарій Грень, ЧСВВ, який давав сестрам реколекції по домах, бо була війна.
З усіх країв Галичини лунають запрошення до праці, тому що люди ставились до сестер з великим довір’ям. У 1927 р. Згромадження Сестер Пресвятої Родини було затверджене не лише Львівською, але й Станіславською і Перемиською дієцезіями. Основна праця сестер на той час зосереджувалася в захоронках і сиротинцях.
1933
Митрополит Андрей Шептицький відвідав Сестер Пресвятої Родини в Гошеві.
1940
Блаженний Василій Величковський, ЧНІ, робив візитацію в сестер у Гошеві з поручення Митрополита Андрея Шептицького. Прийняв іспит у двох новичок перед складанням перших Обітів.
1937
Сестер у Гошеві відвідав блаженний Йосафат Коциловський.
ІІ Світова війна 1939-1945 роки
Під тиском нової влади сестри вимушені крок за кроком полишати свої домівки, захоронки, сиротинці. У Гошеві під час війни сестри жили дуже убого. Найбільше працювали на Ясній горі. Сестри були змушені зняти свій монаший одяг.
Багато сестер здобували медичну освіту, оскільки в час війни потрібні були медсестри.
Важка епідемія тифу спіткала людей у час війни. Та сестри не боялися обслуговувати хворих.
У 1941 р. український комітет м. Чорткова просить допомоги в пранні білизни в лікарні.
Запрошують сестер до лікарні в м. Бібрку. 22 липня впала бомба на лікарню, с. Пахомія постраждала, а с. Корнеля загинула. Похоронена с. Корнеля в Бібрці біля церкви.
У 1941 р. сестри відкрили захоронку для сиріт у м. Стрию.
5 серпня 1941 р. кулі влетіли у хрест церковці в Гошеві. Військові забрали в сестер все: коні, корови, свині. Діти із захоронок трималися за габіти сестер, плакали, та сестри твердо знали свій обов’язок і дітей ніколи не покидали.
1944
Помирає с. Тереза (Текля Юзефів) у с. Сваричеві при важких обставинах війни.
Церква в підпіллі 1946-1989 роки
1946
Псевдособор. Ліквідація УГКЦ.
Після Львівського псевдособору будь-яка діяльність УГКЦ вважалася незаконною. Священики, монахи та монахині були переслідувані.
1947
До Гошева приїхали представники влади, НКВД, які провели обшук у домі, а також допитували сестер і вимагали, щоб вони перейшли на православ’я або залишили дім. Сестри категорично відмовились зректися своєї віри. Настоятелька відпустила більшість сестер, бо розуміла небезпеку, яка на них чекала. Після обшуку в Гошеві залишилось лише п’ять сестер: с. Андрея, с. Єремія, с. Марта, с. Ювеналія, с. Веньямина. З цього часу в сестер дуже часто проводили обшуки, до них навідувались представники НКВД.
1950-1956
Сестри Андрея, Єремія, Ювеналія, Веньямина перебували в Сибіру, в м. Чита. Спочатку було дуже важко, не було чого їсти, чим палити. В одній кімнаті жило 8 сімей. Не було можливості переодягнутися, тим більше помитися. Пізніше сестрам вдалося перевестися в кімнату для 8-ми осіб, де були лише жінки. Знайшли роботу. Сестри Андрея і Веньямина шили в побуткомбінаті, а потім влаштувалася на роботу с. Ювеналія – робила ящики для золота, а с. Єремія працювала прибиральницею в магазині. Пізніше знайшли працю в пекарні. У неділю сестри ходили в березовий гай, робили читання, молилися. Одного разу на них несподівано налетів сибірський вовк, але подивився і побіг далі. Щонеділі сестри писали в Москву, щоб їм повідомили причину висилки, але жодної відповіді не було.
У часи підпілля постійну опіку над Згромадженням мав о. Макарій Грень, ЧСВВ. Він постійно проводив реколекції, щомісяця приїжджав відправляти Святу Літургію.
За весь час підпілля сестри допомагали священикам у їхньому нелегальному служінні. Створювали умови для відправлення Літургії, повідомляли вірних, зберігали священичий одяг, приготовляли вірних до прийняття Святих Таїнств, по хатах приготовляли дітей до Першої Сповіді та Причастя, вчили їх співати побожних пісень. У Чорткові приготовляли молодь до прийняття Таїнства Подружжя.
Дуже часто відправи Літургії закінчувалися сутичками з міліцією, арештами і побоями.
Важкі роки переслідування сестри мужньо пережили! Вони брали активну участь в акціях, які супроводжували вихід УГКЦ з підпілля і якими Церква заявляла про своє існування та вимагала свободи віросповідання для греко-католиків.
1989
Сестри взяли участь у голодуванні у справі легалізації УГКЦ у Москві. Тут сестри вперше після багатьох років переслідування одягнули монаший одяг.
1989
Найбільш масовим став похід вулицями Львова до Собору Св. Юра. Тут сестри вперше в Україні одягнули чернечий одяг.
Жорстоке переслідування не зломило духу Церкви; разом з Церквою з руїни встало і Згромадження. Процес відродження був нелегким і тривалим, однак Згромадження відновило структури та служіння в різних ділянках церковного життя.
Сьогодні
У наш час, після 28 років виходу УГКЦ з підпілля, є відкрито монастирі, відбудовано структури ЗСПР. Діє Головний дім Згромадження у Львові, який збудований на місці будинку, де сестри жили в підпіллі, та освячений у 2007 році. Сотні людей мають нагоду скріпити свою віру в монастирі в Гошеві (Івано-Франківська обл.). У 2007 році відкрито Родинний дім у Бібрці (Львівська обл.). У 2015 році Блаженніший Святослав освятив храм Покрови Пресвятої Богородиці при монастирі Згромадження Сестер Пресвятої Родини у Києві. Крім того, сестри живуть своєю посвятою, виконуючи служіння у Тернополі, Чорткові (Тернопільська обл.), Долині (Івано-Франківська обл.), Івано-Франківську та Міжгір’ї (Закарпатська обл.).