Я навчився слухати Слово Боже

З 30 липня до 3 серпня сестри Пресвятої Родини провели табір у м. Копичинці на запрошення о. Руслана Корнята, пароха храму Воздвиження Чесного Хреста, який є одним з найдавніших поміж дерев’яних церков Тернопілля, споруджений у 1630 році у стилі козацького бароко. Церква славиться старовинними іконами, які збереглись в інтер’єрі.

– Тут я навчилася пізнавати справжнє добро. Відчула справжню щирість з боку дітей та сестер. Радісно проведений серед друзів час буде зігрівати мою душу до кінця життя. Тут ми стали рідними (Олена, 18 р.).

– Я навчилася бути аніматором (Олеся, 17 р.).

– Я відчула, що треба бути вірним Богові (Наталя, 14 р.).

– Я зрозуміла, як багато Церква робить для дітей і дорослих; навчає їх любити і поважати один одного (Софія, 2 р.).

– Мені сподобалося, як о. Руслан служив Службу Божу (Константин, 10 р.).

– Я навчився слухати Слово Боже (Любомир, 15 р.).

– Я зрозуміла, що не треба здаватися перед перешкодами, не треба розчаровуватися, а завжди вірити, молитися і надіятися на краще (Іванка, 15 р.).

– Мене вразила атмосфера, спілкування з усіма в любові, добрі та у Христі (Остап).

– Найбільше мені сподобалися водні ігри та ватра (Назар, 10 р.).

– Я навчилася проявляти любов до інших. Зрозуміла, що не треба боятися долати труднощі й що молитва лікує рани тіла (Софія, 9 р.).

– Я навчилася працювати в команді (Анастасія, 17 р.).

– Я познайомився з новими друзями, за якими тепер буду сумувати (Темофій, 8 р.).

– Я зрозуміла, що командні ігри цікавіші, аніж ігри наодинці! (Христина, 13 р.).

– Цей табір навчив мене дружити (Олесь, 7 р.).

– Я навчилася слухати і поважати інших (Олеся, 11 р.).

– Я зрозуміла, що потрібно більше молитися і читати Святе Письмо (Христина, 14 р.).

– У нашій команді був веселий аніматор – Андрій (Юлія, 11 р.).

– Мені сподобалося, як о. Руслан брав участь у конкурсах біля ватри; сподобалося співати Службу Божу; сподобалися сестри. Я навчилася любити всіх (Юлія, 11 р.).

– Найбільш важливою для мене стала розмова з Богом і Свята Літургія. Дякую за усе пережите й надіюся, що наступного року прийду сюди! (Ірина, 12 р.).

– Я буду дуже скучати за табором (Софія, 17 р.).

– Я зрозумів, що коли ми разом – нам нічого не страшно. З Богом усе можливо!!! (о. Руслан).