03-09-2025

Смерть, якої не боїмося — і життя, яке не цінуємо

Чудо воскресіння Лазаря — один із найяскравіших і найзворушливіших епізодів у Євангелії від Йоана. Та, як нагадує нам святий Августин, події з життя Ісуса — це не лише історичні факти, але й знаки, які мають глибше значення. За кожною дією Христа приховано послання для кожного з нас. Особливо тоді, коли мова йде про смерть і воскресіння — не лише тілесні, а й духовні.

Не лише чудо, але й знак

Святий Августин зауважує, що Христос воскресив трьох померлих: доньку начальника синагоги, юнака — сина вдови з Наїну, і, нарешті, Лазаря, якого поховали чотири дні тому. Кожне з цих чудес — це не лише акт милосердя, але образ воскресіння душі з гріха.

«Кожен, хто вірує — воскресає. А кожен, хто грішить — помирає», — пише Августин.

Тут мова вже не про фізичну смерть, а про ту, що є страшнішою — смерть душі, тобто відокремлення від Бога через гріх. Тілесна смерть — неминуча для всіх. Але духовна — це вибір. І, на жаль, багато хто її не боїться.

Страх перед смертю і байдужість до гріха

Люди докладають надлюдських зусиль, аби уникнути тілесної смерті: лікуються, захищають себе, навіть жертвують усім, аби вижити. Але при цьому майже нічого не роблять, аби уникнути гріха, хоча саме він убиває душу, тобто вбиває наше життя вічне. Це парадокс, який святий Августин болісно викриває:

«О, якби ми могли навчити людей — і себе також — любити життя вічне хоча б так, як ми любимо життя тимчасове!»

Ми легко підкоряємося наказам, які дають нам лікарі, уряд, роботодавці — якщо це гарантує нам безпеку чи добробут. Але наказ Божий, який веде до вічного життя, часто ігноруємо, ніби це щось необов’язкове. Бог не вимагає від нас героїзму, а лише — віри, навернення і любові. І, як пише Августин, нагороджує набагато щедріше, ніж можемо уявити.

Три рівні смерті — три образи гріха

Святий Августин надзвичайно глибоко пояснює три воскресіння, як три етапи гріховного падіння:

Донька начальника синагоги, яка померла, але ще була вдома — це гріх у думці. Людина ще не вчинила зла, але вже погодилася з ним у серці. Гріх прихований, але реальний. І все ж — Христос може воскресити таку душу.
Син вдови, якого вже несли ховати — це гріх, який перейшов у діло. Людина вже вчинила зло, і його наслідки видно. Але Господь і тут не безсилий: Він може зупинити похорон — тобто, зупинити людину на шляху самознищення, і повернути її до життя через покаяння.
Лазар, що пролежав у гробі чотири дні — це людина, яка звикла до гріха. Це найстрашніший стан: звичка перетворила гріх на «норму», совість змовкла, і душа вже ніби мертва — не лише в собі, але й для інших. Про таких людей кажуть: «він пропащий». Але Августин нагадує: навіть тут Христос має силу воскресити.

«Ми щодня бачимо людей, які, змінивши свої погані звички, живуть краще за тих, хто їм докоряв.»

Спасіння — в покаянні, не у відчаї

Августин не моралізує, а закликає до надії. Христос не просто зціляє гріх — Він воскрешає з нього, дає нове життя. Грішити — страшно. Але залишатися в гріху — ще страшніше. І саме покаяння — тобто щире бажання змінитися і повернутися до Бога — відчиняє двері до воскресіння.

Ніхто не є занадто далекий, занадто мертвий, занадто загублений, щоби Христос не міг його підняти. Навіть Лазар, вже обгорнутий пеленою смерті, почув: «Вийди!» — і вийшов.