24 вересня – Святої Первомучениці і Рівноапостольної Теклі: Покровительки нашого Згромадження
Культ святої Теклі, християнки, яка без вагань, одна з перших постраждала за Христа Спасителя, засвідчений із кінця ІІ століття. Свята Текля народилася в місті Іконія (Мала Азія – Туреччина) і була дочкою дуже знатних родом і багатих батьків. Вона відзначалася надзвичайною красою, при цьому була, як на той час, високо освічена і красномовна. Тож годі було з’ясувати, що більше в ній подивляти, чи велику мудрість, чи дівочу красу, сором’язливість і скромність. Вона була заручена з багатим, славним і вродливим юнаком на ім’я Тамир.
Згідно з апокрифічним Діянням Павла і Теклі («Мучеництво Теклі»), вона була навернена до християнства святим Павлом в Іконії (пор. Діян. 14,1–7). Коли апостол Павло близько 47 р. по Р. Хр. прийшов до Іконії і тут, у домі Онисифора, проповідував слово Боже, то Текля, якій тоді було дев’ятнадцять років, одна з перших навернулася. Слухаючи навчання святого апостола про велике щастя тих, які своє дівицтво посвятили Христу, вона цілковито пожертвувала себе небесному Нареченому і навіть чути не хотіла про того, кого батьки вибрали їй за чоловіка. Озлоблена мати у гніві стала її бити і зневажати, а Тамир оскаржив святого Павла перед суддею і той наказав замкнути апостола в в’язниці. Текля, довідавшись про це, підкупила сторожу і її впустили до в’язниці. Вона припала до ніг апостола, цілувала його окови і слухала його слово.
На суді староста наказав святого Павла побити і прогнати з міста, а святу Теклю став упоминати, щоб корилася своїм батькам, бо інакше буде покарана на смерть. Коли свята діва стала прилюдно славити християнського Бога, то суддя за непослух наказав спалити її живцем. Текля сама з радістю вступила у полум’я, але в ту ж хвилю впав густий дощ, погасив вогонь, а свята діва неушкоджена і ніким не затримана вийшла з судилища і пішла за місто, де зустріла одного з учнів апостола Павла. Той відвів її до святого апостола, який переховувався поблизу міста. Разом зі святим Павлом і його учнями вона пішла до Антіохії Сирійської. Староста Олександр, побачивши Теклю, був зачарований її красою і хотів узяти її за жінку. Коли свята діва втекла від його безсоромної напасті, цим зганьбивши його, він наказав її схопити і передати одній знатній жінці на ім’я Трифена, щоб умовила святу дівицю зректися Христової віри й одружитися з Олександром. Коли прийшов день суду, Текля радо прийняла присуд, за яким її мали кинути на розтерзання диким звірам. Перед численним натовпом святу діву вивели без жодного одягу і випустили на неї диких левів і тигрів, але, як каже святий Амвросій, леви припали до її ніг, лизали їх і собою закривали її наготу. Поганський суддя не наважився далі мучити святу дівицю і відпустив її на свободу.
Текля якийсь час жила в домі Трифени (яка стала ревною християнкою). А коли довідалась, що апостол Павло перебуває в Мирах Ликійських, поспішила до нього і отримала його благословення. Потім вона повернулася до Іконії, попрощалася зі своєю матір’ю і пішла в пустельні гори Селевкії, де провадила життя в молитвах і постах, багатьох навернула до Христової віри і прославилася чудами. Тут вона й померла, на дев’яностому році життя, й похована, а святий Григорій Ниський називає Селевкію краєм святої Теклі.
Гріб святої Теклі зразу ж після її смерти став місцем паломництва, сюди приходили на молитву прочани зі всіх сторін. Біля її мощей діялися численні чудесні оздоровлення. Над її гробом невдовзі звели церкву, руїни якої збереглися і донині.
На її честь було збудовано і багато інших церков. Лише сам імператор Зенон (V століття) збудував три базиліки на її честь.
Культ святої Теклі є також поширений в Іспанії, зокрема в Таррагоні, покровителькою якої вона є. Їй був присвячений оригінальний собор у Мілані, збудований приблизно в середині IV століття.
Мощі святої зберігаються в багатьох місцях. Голова – в катедральній церкві міста Мілану, яку було побудовано 1386 р. з білого мармуру і присвячено пам’яті святої Теклі. Руку святої король Арагонії Яків II у привіз до Іспанії. Спочатку вона зберігалася в Барселоні, а потім її урочисто перенесли до міста Тарагони.
Також мощі первомучениці Теклі знаходяться у монастирській спільноті сестер у Гошеві.
Вражаючим є обряд “фаро” у катедрі Мілану, в урочистість святої мучениці Теклі — покровительки парафії. Ця традиція походить із більш давніх часів, ймовірно, з VII століття, а в міланському контексті, принаймні, з XII століття, пов’язана з літургією Дуомо: коли процесія наближалася до вівтаря, запалювала так званий pharus — своєрідний підвісний світильник, що складався з лампад у формі вінка, над якими розміщували ватне кільце. Коли кільце починало горіти, вогонь передавався по всіх свічках майже одночасно.
Існують різні тлумачення цього стародавнього обряду: від чисто практичного (швидке запалювання лампад) до алегоричного (символ тріумфу та слави мучеників, на честь яких відбувалося це свято), а також те, що цей ритуал просто підкреслював урочистість початку Літургії у виняткові дні.
З часом фаро трансформувався: із вінка з лампад став ватяною кулькою, підвішеною при вході до пресвітерію. Святитель під час початкової процесії, після традиційного співу 12 Kýrie eléison, підпалює цей ватний глобус трьома свічками, прикріпленими до довгої палиці, перед підйомом до вівтаря. В такому випадку обряд символізує жертву життя мучеників.
Пресслужба ЗСПР
